Детективні історії в Чинадіївській школі

Уже вкотре в Чинадіївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів літературна вітальня запрошує до діалогу з письменниками учнів і вчителів. На цей раз нашими співрозмовниками стали дещо незвичні гості. Це Володимир Вовчик, восьмикласник Ужгородської класичної гімназії, Мар’яна Нейметі, відома поетеса, журналіст, видавець Ольга Лоре, а також Василь Гулаткан, дідусь Володимира, знаний у краї громадсько-культурний діяч.

Юний автор представив збірку детективних оповідань «Історії Йогана Шанка», що надрукована цього року в Ужгороді у видавництві Ольги Лоре. Усі наші гості безпосередньо причетні до виходу в світ цієї книжки і розповіли багато цікавого про народження нових придуманих історій. Звичайно ж, ми дізналися чимало невідомого й захоплюючого, і не лише про те, як потрібно писати книжки. Адже нові зустрічі – це виток емоцій і незнаних вражень, що спричиняють творчий спалах і розкриття прихованих талантів.

         Потрібно відмітити, що перша заявка в літературі Володимира Вовчика позначена щедрим авансом. Передмову до книжки написав голова Спілки письменників Закарпаття, визнаний поет і есеїст Василь Густі, а рецензію на сайті «Закарпаття онлайн» під назвою «Скрипка Шерлока Холмса» – письменник, журналіст, доктор історичних наук, професор УжНУ Сергій Федака. Заручитися підтримкою таких іменитих літераторів – неабиякий талан. Вони представляють і наставляють молодого автора. Побачимо, що з того вийде, але певний моральний стимул і заряд уже є і діє.

         Лейтмотивом зустрічі стали слова «Так і треба починати». І хоча Сергій Федака назвав ці оповідання конспектами детективів, що можуть вирости у повість сторінок на сто, у згаданій рецензії віртуозно виведена формула Вовчикових детективів. Це шаховий етюд із додаванням барокових музичних композицій, математичних викрутасів, звукових арабесок, несподіваних фіналів і просто гра з читачем. Інакше і не може бути. У такому віці всі діти – абсолютно геніальні і нічого не бояться. Можливо, ще не набута вправність у конструюванні сюжетів, не сформований понятійний апарат, не вибудуваний духовний внутрішній світ, але дзвінкість та інтенсивність емоційного імпульсу зашкалюють.

         Діалог автора із читачами виявився змістовним і обнадійливим. Завдяки Мар’яні Нейметі, яка люб’язно надала нам тексти, ми вже до зустрічі прочитали всі оповідання і вишукували цікаві відомості про цей жанр літератури та історію його виникнення. Виявляється, першим офіційним автором детективів був Едгар Аллан По, який у 1830-1840 роках в Америці написав оповідання «Золотий жук» і «Вбивство на вулиці Морг». Тоді детективи полюбили тільки плебеї з публіки і з нетерпінням чекали виходу нових номерів газет, де друкувалося продовження історій. А безсмертний шедевр «Записки про Шерлока Холмса» серйозний доктор Артур Конан Дойль створив як насмішку над високоосвіченими критиками. І хто б тоді міг подумати, що в майбутньому майже всі знатимуть, хто такий Шерлок Холмс, але не всі – хто такий Конан Дойль.

Прихильники класичної літератури сказали б, що це якийсь неправильний варіант утопії, коли Діккенса, Теккерея, Толстого, Гете читають менше, ніж  Агату Крісті, Сіменона, Чейза й Акуніна. Чому ж до детективу таке ставлення в серйозних читачів? Можливо, тому, що на перший план випинається механічна гра і завжди з’являється банальність: дві особи, які залагоджують якусь справу. Але це захоплення грою зачаровує і може стати навіть змістом кінофільму або театрального видовища.

 Завжди дивувало, чому автори знаменитої кінострічки про Шерлока Холмса ввели у фільм занадто повільну і «домашню» покоївку, яку зіграла Рина Зельоная. Виявляється, вона ще більш підкреслювала особливий шарм умиротворення і спокою, і не від золотих принад вікторіанської епохи Англії. Такий вплив на читача/глядача справляє будь-яка детективна історія, коли все найстрашніше уже сталося, але не тут і не тепер, і не з тобою. А бездоганний і розумний сищик зробить усе можливе й неможливе для відновлення порядку й порушеної справедливості.

Дехто вважає, що детектив лімітується десятьма або двадцятьма правилами, які не допускають на його сторінки  розлогі описи, художні деталі, надмірні психологічні характеристики, любовні історії  і т.д. Все має бути філігранно виважено, розкреслено строгими геометричними лініями і при бажанні підфарбовано готичною екзотикою. І тому, як каже Мар’яна Нейметі, детектив треба писати з кінця, а приведені до ладу слова й оречевлену реальність додавати вже за необхідністю й дозовано. Правда, не завжди так виходить, і сучасний розвиток жанру це доводить. Та головне, що в героїв залишаються детективні особливості мислення. Це в читачів розвиває уяву і логіку, вчить бачити світ у незвичному ракурсі.

Дуже тішить, що учні нашої школи захопилися прикладом і особистістю Володимира Вовчика. Вони підготували численні запитання автору, написали відгуки, невеличкі рецензії і зробили перші спроби створення власних детективних історій.

Ось який міні-відгук про оповідання Володимира Вовчика написала учениця 8-Б класу Береш Наталія:

Нещодавно я прочитала детективне оповідання  молодого автора Володимира Вовчика «Вбивця Кімбел». Мені дуже сподобалось, як написаний цей твір. Все дуже цікаво, таємничо й незвично. Особливо припав до душі образ слідчого Йогана Шанка. У цьому оповіданні головний герой діє дуже обережно, щоб ніхто нічого не запідозрив. Адже Йоган Шанк – дуже розумний та кмітливий чоловік. Він розплутав нерозв’язну загадку про злочинця на ім’я Кімбел і довів, що той є виконавцем убивства трьох людей. Але Кімбел не дав себе заарештувати, звівши рахунки з життям. І тому справу було закрито. Однак детектив свій професіоналізм уповні зумів проявити.

Уривок з власного твору Марини Напуди, учениці 8-А класу 

Заклята статуетка Будди

За весь довгий період злив і дощів у Лондоні нарешті стояла гарна весняна погода. Люди метушилися по заплутаних вулицях міста. Ніщо не передбачало біди.

В аеропорті відбулася зустріч двох давніх друзів – власника найбільшої ювелірної фірми в Англії мільярдера Крістіана Барнза та володаря нафтових заводів мільйонера Чарльза Остіна. Чарльз любив подорожувати, і на цей раз він повернувся з Індії, де вивчав традиції і звичаї. А Крістіан вирішив зустріти друга на летовищі і привітати з поверненням.

Крістіан прийшов не сам, а з молодою дружиною Беатріс Барнз.

Літак приземлився з такою швидкістю, що знялася курява. Чарльз вийшов усміхнений на всі тридцять два зуби і трохи засмаглий. На ньому був білий костюм, сіра краватка й черевики з крокодилячої шкіри, а на голові красувався циліндр, що прикривав каштанове волосся.

-       О! Кого я бачу! Ви таку теплу зустріч мені організували!.. – крикнув Чарльз так, що аеропорт мало не провалився під землю.

-       Це ти, Чарльзе? Не впізнав. Мабуть, склероз… Адже мені вже за п’ятдесят, - почухав сиву голову Крістіан.

-            Може, ви й старі, але вповні заслуговуєте на таку жінку, як міс Беатріс.

Чорнявка кивнула головою. І тут Чарльз вийняв із портфеля гарну шкатулю й підніс її Крістіану.

-       Містере Барнз, ми з вами близькі друзі, і я хочу подарувати вам сувенір з Індії.

Крістіан відкрив скриньку і вийняв з неї позолочену статуетку Будди. Але що відбувається? Раптом він кидає статуетку, його починає нудити, і він непритомніє. Усі з криками кинулися викликати швидку й поліцію.

***

Тим часом у відомому лондонському агентстві детектив Пері Дайсон, відкинувши ноги на стіл, читав свіжий номер газети…  

Ця інтригуюча історія викликала щире зацікавлення перших слухачів. (Обіцяємо продовження надрукувати).

І насамкінець – запитання учнів до Володимира Вовчика.

-         Володимире, чи легко тобі поєднувати навчання й написання творів?

-         Скільки часу пішло на твою книгу?

-         Що було найважчим при написанні й видавництві книги?

-         Яке оповідання із цієї збірки видається тобі найбільш вдалим?

-         Чи є в тебе друзі, які теж пишуть і друкують свої твори?

-         Як друзі й однокласники реагують на твої заняття літературою?

-         Кого з закарпатських письменників ти знаєш і любиш читати його твори?

-         А з ким би ти хотів ближче познайомитися?

-         Чи мають твої герої прототипів у реальному житті?

-         Чого навчила тебе  робота над власною книжкою?

-         Чи будеш ти і надалі писати подібні твори?

-         Хто в сім’ї тебе найбільше підтримує і розуміє?

-       Чи допомагає тобі літературний досвід у навчанні й успішному засвоєнні програми з інших предметів?

-         Чи знаєш ти, яку професію обереш у майбутньому?

-         Що хотів би ти сам собі побажати на майбутнє?

І в кінці літературної зустрічі ми запитали автора:
- Володю, чи відчув ти себе знаменитістю?
- Тепер так.

    Це була дуже гарна й незабутня літературна вітальня. Безліч  несподіваних поворотів, імпровізації, гумору, детективного квесту, де кожен міг придумати наступний хід і віднайти приховану таємницю. Діти люблять детективи і придумовують історії миттєво. Напевно, ті, кого й надалі не полишить творчий запал, зможуть написати й опублікувати свої власні твори.

Мар’яна Попович