Замок Сент-Міклош – у поштовій марці

          У світі речей і предметів марка – явище буденне й звичне, та для філателістів і всіх, хто цінує ориґінальність і неодноманітність, народження нової марки стає урочистим святом. Саме в такій піднесеній атмосфері відбулася презентація власної поштової марки в чинадіївському замку Сент-Міклош 30 липня 2015 року. На цю неординарну подію були запрошені Гордубей Тетяна Іванівна, начальник центрального відділу поштового зв’язку №1, Альберт Вікторія Василівна, інженер центру поштового зв’язку, Туряниця Оксана Ференцівна, начальник відділу поштового зв’язку           сел. Чинадієва, Мошак Іван Іванович, голова Чинадіївської селищної ради, Будкевич Геннадій, голова товариства філателістів, Гутій Степан Рудольфович, філателіст.

          Від імені виконкому селищної ради Мошак І.І. нагородив почесною грамотою Йосипа Бартоша за багаторічну сумлінну працю по збереженню й популяризації культурно-історичної спадщини, за зміцнення духовності в нашому селищі. Саме йому завдячуємо ідеї створення власної поштової марки, на якій уперше зображено Чинадіївський замок з портретом його володарки Ілони Зріні. Виготовив цю марку Гутій Степан Рудольфович, професіонал, який добре знає свою справу. Він автор близько 30 таких марок, і тому цю роботу виконав за 1 день. А вже Укрпошта виробила цю марку за 2 тижні. Тепер її розсилатимуть по Україні і по всьому світу – так вона зможе розказати частинку історії нашого краю.

          Цікавою розповіддю про своє хобі – марки  всіх захопив Геннадій Будкевич. Цей філателіст із душею поета за професією  тренер             ДЮСШ м.Мукачева зі спортивної ходьби. Саме від нього всі присутні, серед яких було багато молоді, дізналися чимало невідомих фактів і того, про що раніше не задумувалися, про марки й філателію.

          Що таке поштова марка? Це квитанція оплати за поштові послуги. Якщо ви хочете відправити рекомендований лист, ви додатково купуєте й наклеюєте стандартні марки. На традиційній для України марці є номінал. Він дорівнює сумі, яку на сьогоднішній день коштує пересилка звичайного листа поштою. Зрозуміло, власна марка буде дорожчою, тому що ви замовляєте те, що хочете.

          А з чого все починалося? Саме завдяки поштовій марці знаменитим став англієць Роланд Гілл. Легенда говорить, що він був у відрядженні й на кілька днів зупинився в невеличкому селищі. І ось листоноша приніс листа молодій дівчині. Вона взяла його в руки, подивилася з одного боку, з другого і, не розкривши, віддала листоноші. Той забрав листа й зібрався йти. Це спостерігав Роланд Гілл. Він вийняв з кишені кілька пенсів і каже дівчині: «Доженіть листоношу, візьміть свій лист». Вона взяла монети, подякувала, поклала в кишеню й каже: «Мені не треба. В листі нічого немає. Мій коханий усі позначки помітив на зворотному боці  листа. Я на них подивилась і знаю, що він живий-здоровий, скоро до мене приїде». І тоді в Роланда Гілла виникла ідея: потрібно брати оплату не в того, хто отримує листа, а в того, хто його відсилає. Так з’явилася на світ поштова марка, день народження якої 1 травня 1841 року.

          Кожна держава випускає свої марки, конверти, штемпелі. Тематика зображень різноманітна. Це історія, географія, мистецтво, досягнення космонавтів, олімпійські ігри, тобто все, що ви тільки забажаєте. До речі, кілька випусків було присвячено флорі й фауні наших Карпат. Вийшла у світ марка з Ужгородським замком, є конверти із зображенням Мукачівського замку. Таким чином, марка піде кудись по світу, в іншу країну. Там можуть зацікавитися Закарпаттям, Чинадієвом, безпосередньо цим замком.

          Філателісти, які колекціонують марки, є певною мірою і спортсменами. Якщо в спортсменів є першості, чемпіонати, олімпійські ігри, то в філателістів це виставки, на яких вони представляють свої колекції, і за допомогою листівок і поштової марки на конверті розповідають світові історію нашого краю.

           Колекціонер ніколи просто так не збирає, він завжди цікавиться тим, що зображено на марці. Якщо філателіст отримує марку, про яку нічого не знає, він піднімає довідники й енциклопедії, переглядає Інтернет, видзвонює знайомим – і таким чином одержує нові знання з різних галузей. Недавно на виставці з Харкова була представлена чудова колекція марок про музику, і її власник Степанов розповідав про історію музики півтори години, демонструючи все на конвертах і поштових марках.

          Існує каталог, у якому в хронологічному порядку є видання всіх марок, від першої до останньої. Якщо зібрати марки із усього світу, які були випущені на сьогодні, вийде 16 грубих томів. Окремо створено каталог марок України. На них зображені події боротьби за незалежність нашої держави. Там представлені й марки Закарпаття, є надруки на  угорських марках 1939 року.

          Карпатська Україна – держава, що проіснувала півтори доби, але встигла випустити марку, яка на сьогоднішній день є дуже цікавою. Зображення Мукачівського замку є на марках Угорщини й Чехословаччини. На жаль, пошта України поки що не видала марки з замком Мукачева, а тільки зображення його на конверті.

          Власна марка виокремлена в окремий розділ у каталозі, де подається тільки її зображення й номер. Перша така марка – це Оранта, але її вже замовити  практично неможливо.

          А тепер повернемося до власної марки. Це чудова, цікава річ. Шкода, що на ній нема дати, яка була б пов’язана з днем прибуття Ілони Зріні в замок. Якби ця дата була зображена на марці, то штемпель, погашений цим числом, значно б підняв ціну такого конверта.

          У майбутньому зображення на конверті й дата на штемпелі відповідатимуть тій події, а якщо там є ще й адресат, де також співпадає дата, то такі конверти на виставках отримують високі бали. І так само, як і спортсмени, колекціонери за свої експонати нагороджуються золотими, срібними й бронзовими медалями. Так що філателія – дуже цікава річ.

          Марка із власним портретом – це неординарний подарунок на ювілей. У пошти є така послуга – вручити людині марку з її зображенням  у день народження, наприклад 14 листопада. Це буде чудовий і несподіваний подарунок. Можна таку марку поставити навіть у рамку.

          У вас є кошеня, цуценя або папуга. Чому б не зобразити їх? Це буде радість на довгі роки. Можна зобразити на марці будь-що і приурочити до будь-якої дати. Так що приходіть на пошту, замовляйте марки, вони не є такими дорогими, але радості, щастя вони вам принесуть.

          І ще одне треба сказати: марка – дуже ніжна. Довго її тримати в руках, гнути, складати не можна. Лише в первісному вигляді вона має філателістичну цінність. Перед тим як купити марку, колекціонер її розглядає з усіх боків у лупу: чи немає подряпинки, пошкодження, чогось зайвого. Марка має бути такою, якою вона народилась на цей світ.

          Було б дуже цікаво, якби замовити штемпель цього замку в Чинадієві на пошті. Тобто марка продається дорожче, як вона коштує. Це нормально, і цей заробіток знову ж піде на реконструкцію замку. На штемпелі буде написано: «Пошта України. Чинадіївський замок». Як спецпогашення цей штемпель існуватиме не один день і залишиться в офіційних каталогах Укрпошти. Такі штемпелі є в Шевченківському заповіднику в м.Каневі, на пошті в м.Ніжині, на станції в Антарктиці, має його й острів Зміїний. Чому б не виготовити такий штемпель? Пошта підтримає завжди. Філателісти допоможуть, а хто намалює штемпель, можна з одного разу вгадати.

           Яке це щастя, коли ви відкриваєте поштову скриньку, а там є лист. Може, він прийшов з Америки, з Австралії, з Ужгорода чи з того ж Чинадієва. Ви отримаєте разом з листом тепло рук і серця тої людини, яку кохаєте, яку довго не бачили й чекаєте. Пишіть і не шкодуйте ділитись багатством своєї душі.

Мар’яна Попович

Стаття передрукована з газети "Срібний Татош", 2015, №4.

Чинадієво в житті і творчості Івана Чендея

          Письменник Іван Чендей – це гордість і легенда закарпатської літератури. Як Моринці, Нагуєвичі, Чорнухи славетні по всій Україні, так Дубове на Тячівщині – те село, де народився Чендей і яке він оспівав. Та і в  Чинадієві багато хто пам’ятає Івана Чендея не тільки як великого письменника. Він має тут найближчих родичів, бо звідси його дружина. Це Марія Іванівна Пекар, як сама вона себе називає – Пекарька. Її мати Олена в дівоцтві носила прізвище Софілканич (по-вуличному Вінтай), а  батько, тесть Чендея, – Іван Юрійович Пекар – голова чинадіївської «Просвіти», яку він заснував разом із двоюрідним братом Петром Петричком 15 травня 1921 року. На Дуброві коло Хреста вони мали невеличку хату, яку відбудували в 70-их роках минулого століття. Зараз там живе Мирон Пекар разом із дружиною і сім’єю сина.

Іван Чендей (справа) і його тесть Іван Пекар

          Усе життя Чендей згадував, як батько Іван двома запряженими кониками віз до Ужгорода доньчин нехитрий посаг. З усіх доріг, пройдених Чендеєм, ця дорога зайняла найбільше місця в його серці. Він називав себе горянином, а дружину взяв із долини, з Чинадієва. Так чудесним чином поєдналися різні частини Закарпаття в його житті і творчості. У власному письмі він воєдино сплавив духовність і світосприйняття верховинців і долинян.

          А починалося все так. Іван Чендей був призваний в угорську армію, і коли в 1944 році гортіївців погнали до Будапешта, під Дубрівкою він утік з військової колони й ночами пішки простував до Чинадієва, сподіваючись знайти прихисток у сім’ї свого побратима по війську Юрія Пекаря. Ще перед тим Чендей почав листуватися з його сестрами Анною і Марією, тож обмінялися фотографіями. Та коли батько Пекар віз своїх дівчаток на возі в Куштановицю, щоб переховати їх від лінії фронту, біля Сорочої вулиці на дорозі Марія впізнала Івана – і вони кинулися один одному на шию. Так горянин Іван узяв у супутницю життя долинянку Марійку Пекар. І якщо Чендею поталанило зробити щось помітне в літературі, то Марійка-дружина була постійною і першою помічницею. Вона високо цінувала духовність, розум, освіту, тому двері їхнього родинного гнізда на вулиці Високій в Ужгороді завжди були відкриті для всіх, хто схилявся перед Словом.

          Та, мабуть, найчастішим гостем Чендеїв був племінник із Чинадієва Василь Пекар. Він живе на Дуброві, коло нової церкви. Навряд на сьогоднішній день ви знайдете когось, хто вислуховував бесіди Бедзіра й Контратовича, хто заставав там Мушинку й Жулинського, хто через Чендея був уведений у середовище богемно-інтелектуальної закарпатської еліти й став неперевершеним знавцем Чендеєвого світу, а до того ж, прекрасним істориком-краєзнавцем. Його дружина Ганна, доньки Мар’яна та Антоніна дотепер підтримують близькі стосунки з родиною в Ужгороді. Марійка, дочка Чендея – нанашка Антоніни, і в Чинадієво навідується часто. Вона завжди питає, як ся мають подруги її дитинства Оля Бубряк і Жанна Сідор.

          Чендей був і частим гостем санаторію «Карпати». Цей культовий для тих часів заклад, мабуть, не обминув жоден з номенклатурних і творчих працівників. Іван Михайлович запам’ятався лікарям і медсестрам тим, що завжди зупинявся на першому поверсі реабілітаційного відділення, в семиповерхівці. Не терпів телевізор. Це був його найбільший ворог. І коли хтось занадто підсилював звук, він гнівно вигукував: «Виключіть того чорта!» Але одного разу прийшли нові пацієнти й на весь голос увімкнули телевізор. Якраз на нічному чергуванні була медсестра Бубряк Ольга Михайлівна, і він її попросив, щоб на них вплинула. А та йому відповіла: «Та що я з ними зроблю, кедь тото ті, што іще Зимній брали – їм усе можна…» Чендей так потішився дотепністю медсестри, що й сам розсміявся і на ходу склав якусь римовану фразу.

Іван Чендей із майстрами з Лецовиці:
 Михайлом Поповичем і Михайлом Сідором

          Ще Чендей дуже любив майстрів. Для нього цей тип людини визначав суть і стиль життя. «Цей світ належить майстрам», кожний має бути майстром своєї справи. Він у молодості в Ужгороді на вулиці Високій купив «ветху халабуду», на місці якої вибудував добротний будинок. Майстрів працювало дуже багато, з цілої області. Не всі вони удостоїлися доброго слова, але потрібно сказати, що в домашньому архіві вдови Чендея Марії Іванівни знайшлося фото майстрів-мулярів із Лецовиці Михайла Поповича (Гусарьчиного) і Михайла Сідора. Вони зводили там фундамент із каменю в 1984 році, а підсобниками були Василь Пекар і родичі з Чинадієва. Михайло Попович так полюбив Чендея, що свою розмову пересипав його словами й приказками. Іноді здавалося навіть, що цей чоловік і думки, і спосіб мислення перебрав від Чендея. Найулюбленішим його прислів’ям стало Чендеєве: «Чим май святенник, тим май пекельник». Часто згадував розмови про сад, про роботу на землі. І коли одного разу запитав Івана: «А ким би ви були, якби не стали письменником?» – Чендей відповів: «Мічурінцем». Настільки в ньому проявилася його селянська натура.

          Великими друзями Івана Чендея в Чинадієві були Михайло Петричко і його дружина Катерина Емануїлівна Кейпаза. Ці люди високо цінували талант письменника, бо самі любили літературу, а ще це близькі родичі й нащадки засновників чинадіївської «Просвіти». Залишилися в минулому листи, враження, розмови про літературу і про життя.

          Не раз Катерина Емануїлівна показує, що ось у цьому фотелі в її бібліотеці сидів Іван Чендей, коли вся родина йшла на могили предків на кладовище. Він дуже тішився, що в неї на окремій поличці були майже всі видання його творів, починаючи від знаменитої збірки «Чайки летять на Схід» до «Калини під снігом». Але дуже шкода, що в 70-80-і роки у школі ми нічого не чули не тільки про Чендея, який зазнав утисків через повість «Іван», а й взагалі про рідне закарпатське письменство. Не цінувалося тоді своє, стояв на ньому якийсь ярлик другорядності, меншовартості. Хоча не раз Чендей із гіркотою визнавав, що його більше цінують і люблять у Москві, в Києві, у Львові, ніж удома. «Тяжко, дуже тяжко горянинові з мізераків у цьому панському Ужгороді» (уривок з листа).

          Коли Валентина Статєєва, тоді доцент кафедри української мови Ужгородського держуніверситету, в 1985 році написала наукову статтю про особливості мови творів Івана Чендея, їй довелося зазнати критики щодо вибору теми. До речі, Статєєвій закидали ті самі «провини» в антирадянськості, що й Чендею за його давно в минулому заборонені твори.

          Відомі літературознавці вважають Івана Чендея співцем одного села, такої собі фолкнерівської Йокнапатофи – Забережі в долині тячівської річки Тересви. Майже всі його архетипні діди, жваві леґінчуки, спрацьовані жінки в чічкастих убраннях промовляють живими голосами, бо виписані добірною українською мовою з численними вкрапленнями діалектизмів, влучних фразем, прислів’їв і приказок, авторських неологізмів, що відповідають духові мови. Не випадково багато цих слів разом із реченнями-контекстами взяті в одинадцятитомний «Словник української мови».

          Але мало хто знає, що українською літературною мовою Іван Чендей зацікавився у 24 роки, коли під стріхою хати в тестя Івана Пекаря з Чинадієва  знайшов твори Винниченка, Грушевського, Лесі Українки і… «Кобзар» Тараса Шевченка. Проникливим розумом митця Чендей усвідомив, що Закарпаття – невід’ємна частина саме українського культурного материка, і тому все зробив, щоб піднести край у Слові.

          Саме Чинадієву і своєму тестю Івану Пекарю Іван Чендей присвятив повість «Іванові журавлі». Але про це – в наступній статті.

Мар’яна Попович

Передруковано з газети "Срібний Татош", 2015, №4.